16 листопада 1995 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Декларація принципів толерантності та закріплюється 16 листопада як Міжнародний день терпимості (толерантності), який відзначається щорічно.
Терпимість — це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії, верховенства права; відмову від догматизму, від абсолютизації істини і затверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах в області прав людини
На жаль, не завжди в умовах України толерантність замінює упереджене ставлення. Напередодні Міжнародний день терпимості (толерантності) громадська приймальня у м. Суми провела невеличке опитування серед своїх клієнтів щодо тих стереотипів, з якими вони стикаються і досі, на шостому році війни. Було опитано 30 осіб. Серед них 100% опитаних за роки проживання на новому місці чули стереотипи по відношенню до себе або до переселенців в цілому. 46,7% (14 осіб) не витримували та починали доводити, що неприємне твердження, з я ким вони стикнулися, є стереотипом. 43,3% (14 осіб) стверджують що гостро реагують на стереотипи по відношенню до ВПО, навіть, якщо не відповідають вголос, потім продумують варіанти, як слід було відповісти. 20% (6 осіб) заявили, що також мають стереотипи по відношенню до місцевої громади. 76,7% (23 особи) з опитаних погоджуються, що гарними прикладами та роз’ясненнями можна подолати будь-які стереотипи.
Серед основних стереотипів та упереджень щодо переселенців виділяють фрази по типу «Ви самі винні в тому, що сталося», «Ви не хочете асимілюватися в громаді» та «Ви забираєте наші робочі місця», «ваші діти йдуть в садочки без черги, а ми вимушені чекати», «вам всім купили/дали в користування безоплатно житло», «не розуміють українську мову» тощо. Відчувають себе «білими» воронами і досі водії, що мають автівки на «луганських»/«донецьких» номерах. Дехто з опитуваних відмічав, досі реагує на коментарі щодо переселення в інтернеті, так, наприклад, відносно кандидата в мери м. Суми нещодавно написали, що він є «донецьким сєпарком», який перебрався у «тепленьке містечко», хоча його переселення відбулося ще до початку війни на сході України.
Також, нерідким є булінг та цькування дітей-переселенців в школах. «Ми з батьками виїхали з окупованої території в 2014 році. В новій школі мене добре прийняли, крім невеликої групки однолітків. «Сєпаратистом» я проходив всю старшу школу, хоча я навіть не спілкувався з ними і не давав нагоди так про мене говорити» - написав в анонімному опитуванні хлопець 19-23 років. І це непоодинокі випадки. Діти-переселенці найчастіше стикаються з дезадаптацією в новому колективі через мовний бар’єр, складне соціальне та фінансове становище, зовнішність,психологічні проблеми.
У декого з опитаних були суперечки чи конфлікти з місцевими мешканцями через факт належності до людей з реєстрацією в іншому регіоні. Негативне ставлення представників приймаючих громад до переселенців подекуди спровоковане підтримкою ВПО з боку місцевих та міжнародних організацій з гуманітарної допомоги.
Дослідження конфліктів в інших країнах свідчать про те, що у разі, якщо повноцінної інтеграції переміщених осіб не відбувається протягом тривалого часу, особливо в умовах можливого погіршення соціально-економічної ситуації та продовження воєнного конфлікту, навколо новоприбулих місцеве населення може утворювати атмосферу недовіри. Тож працювати разом над подоланням стереотипів – то наша спільна задача. Один з способів подолання непорозумінь – спільні добрі справи, допомога слабшим, громадські ініціативи та активна життєва позиція.
Терпимість — це гармонія в різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Терпимість — це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою світу.
Текст підготовлено в громадській приймальні УГСПЛ, яка працює в рамках Програми «Права людини в дії», яка впроваджується Українською Гельсінською спілкою з прав людини за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).